Історія вулиці Корзо: серце Ужгорода, яке б'ється століттями

Є місця, які живуть не просто як адреси на карті. Вони живуть як традиції, звички, частина міської ДНК. Вулиця Корзо в Ужгороді  саме таке місце. Коротка (всього 400 метрів), але така насичена історією, що кожна бруківка могла б розповісти про своє минуле.

Emigrand Art Hotel, розташований неподалік від цієї легендарної вулиці, запрошує вас в подорож крізь століття дізнатися, як невеличка вулиця Корзо стала серцем Ужгорода.

Назва, що прийшла з Італії

У перекладі з італійської "корсо" (corso) означає "вулиця, де прогулюються" або "місце для прогулянок". Цю назву вона отримала в часи, коли майже чотири століття містом правили італійські графи Другети.

Правління Ужгородом родини Другетів припадає на період з XIV по XVII століття. Саме вони принесли італійські традиції в це маленьке угорське місто. Одна з таких традицій  корзо - вечірні прогулянки, коли містяни виходять на головну вулицю, щоб інших побачити і себе показати, збереглася і до наших днів.

Цікаво, що за місцевими традиціями корзо практикували двічі на день - в обідній час, з 12.00 до 14.00, та ввечері – з 18.00 до 21-22.00. Мода на обіднє корзо в Унгварі чомусь не прижилася, навпаки – вулиця в полудень порожніла. Зате ввечері, коли на вулиці запалювалися ліхтарі, вона починала жити своє життя.

Багато імен однієї вулиці

Вулиця мала різні назви - Мостова, Великомостова, Рашина (міністр фінансів Чехословаччини), Ф. Казінці (угорський письменник і педагог), у радянські часи носила ім’я Суворова.

Кожна назва це епоха. Мостова - тому що вела до мосту через річку Уж. Рашина - на честь чехословацького політика. Суворова - данина радянській ідеології. Але для ужгородців вона завжди залишалася Корзо. Традиції виявилися сильнішими за політику.

Історичні факти про вулицю Корзо

У 1908 році газета писала, що хоч Великомостова вулиця не може похвалитися імпозантними будівлями, на ній є зручний асфальт і ліхтарі, які роблять вечірні прогулянки приємними. Тобто причина того, що відпочивати містяни почали саме на Великомостовій банальна - там був асфальт і ввечері світили ліхтарі.

У місті початку XX століття асфальт та електричне освітлення були розкішшю. Інші вулиці були запиленими і темними, а тут - комфорт. І саме це зробило вулицю Корзо центром міського життя.

Цікавим фактом є й те, що у 1936 році поліція підрахувала, що кожного дня по Корзо проїжджає в середньому близько 800 автомобілів, 1800 возів та 3 тисячі велосипедів, а неуважні пішоходи часто ставали причиною аварій.

У 1938-му поліція заборонила пішоходам зупинятися на вулиці Рашина і стояти там без діла. Місто розширило тротуари, аби пішоходи не сходили на проїжджу частину. Однак і ця радикальна заборона не змогла побороти роками вироблену ужгородську традицію вечірнього променаду - центральна вулиця продовжувала бути місцем зустрічей та прогулянок. Ужгородці продовжували приходити на Корзо, незважаючи ні на що.

Архітектурний ансамбль Корзо сформувався наприкінці ХІХ - початку ХХ століття. Частина будинків збудована у чехословацький період (1920-1939).

Прогулюючись Корзо, ви бачите еклектику епох - австро-угорські будинки з ліпниною, чехословацький функціоналізм, радянський ремонт і сучасні реставрації. Це жива книга архітектури.

Цікаві локації вулиці Корзо

"Хрест" - місце, де б'ється серце міста

Перехрестя вулиць Корзо та Волошина, так званий "Хрест" - це справді культове місце, яке вважається неофіційним центром міста та традиційним і улюбленим місцем зустрічей мешканців міста та туристів.

"Зустрінемося на Хресті" - фраза, яку ужгородці говорять щодня. Це не просто перехрестя. Це точка відліку, центр координат міста. Тут домовляються про побачення, тут зустрічаються старі друзі, тут туристи питають дорогу.

Дядя Коля: хранитель світла

Бронзовий ліхтарник встановлений 2010 року скульптором Михайлом Колодко, присвячений реальному жителю міста, дяді Колі, який протягом 40 років вмикав старі ужгородські електричні ліхтарі. Ідея створити пам'ятник виникла, коли мер міста запропонував увічнити образ людини, яка була б «хранителем пам'яті Ужгорода»

Микола Дерев'янко - це не вигаданий персонаж. 40 років цей чоловік щовечора обходив місто і вручну вмикав ліхтарі. Уявіть: кожен вечір, 40 років, незалежно від погоди. Його пам'ятник на Корзо - це данина не просто одній людині, а традиції, відповідальності, служінню місту.

На перетині вулиць Корзо та Волошина, на стіні будинку, встановлена бронзова міні-скульптура, що зображує дядю Колю на драбині, який запалює ліхтар. Хоча його фотографій, на жаль, майже не збереглося, його образ живе в цій мініатюрній скульптурі та спогадах мешканців міста.

Тепер туристи загадують бажання, торкаючись його саквояжа. Кажуть, збуваються.

"Білий корабель" і інші таємниці

Непримітний на перший погляд будинок на перехресті вулиць Корзо та Волошина у минулому мав назву "Білий корабель", яку він успадкував від казенної корчми, яка знаходилась тут до 1902 року.

Корчма "Білий корабель" була відомим місцем. Сюди заходили купці, подорожні, місцева еліта. Будинок залишився, корчма зникла, але назва живе в історії.

Вулиця буквально всіяна колоритними внутрішніми двориками. Це ще одна родзинка Корзо - сховані від очей двори, куди можна зайти з вулиці. Кожен має свою маленьку історію, свою атмосферу.

Сучасна вулиця Корзо: традиція, що живе

Сьогодні вся вулиця Корзо - пішохідна зона. Тут немає машин, тільки люди. Вздовж вулиці безліч кафе та цікавих крамниць, часто тут можна зустріти вуличних музикантів.

Вечірня Корзо - це окрема магія. Світло вуличних ліхтарів, яскраві вітрини, звуки музики, неймовірний аромат кави, що змішується з пахощами свіжої випічки. Це улюблене місце зустрічей, побачень, домовленостей, прогулянок містян та гостей міста. Відшліфована бруківка, старовинні будинки, численні кав’ярні, крамниці і крамнички, колоритні внутрішні дворики, вуличні музиканти - чудове місце для неспішних прогулянок, розмов за горнятком кави.

Традиція, почата італійськими графами, жива і донині. Ужгородці як виходили на Корзо вечорами, через століття продовжують той променад. Технології змінилися, епохи минули, а звичка залишилася. Ужгород - невелике місто. Але в ньому стільки історії, стільки атмосфери. А вулиця Корзо - це ключ до розуміння міста, його головна артерія. Прогулятися цією вулицею хоча б раз - означає торкнутися до традиції, яка жива вже століття.

Emigrand Art Hotel: комфорт та сервіс

А після прогулянки по легендарній вулиці так приємно повернутися в затишок готелю Емігранд. Всього кілька хвилин пішки - і ви в номері, оформленому в стилі поп-арт, де можна відпочити і обміркувати побачене.

Наш Emigrand Art Hotel в Ужгороді знаходиться в пішій доступності від центру міста, що робить його прекрасним вибором для тих, хто хоче проживати поруч та щоразу насолоджуватися унікальними місцями Ужгорода.

Ми пропонуємо проживання в просторих та світлих номерах, кожен з яких має свою стилістику та унікальний дизайн. Особливостями нашого готелю є:

• інтер'єр в стилі поп-арту;
• комфортні номери з сучасним дизайном;
• смачні сніданки в форматі шведського столу;
• балкони та тераси для відпочинку;
• безкоштовний Wi-Fi у всіх приміщеннях;
• паркування для гостей;
• приємні ціни.

Наша близькість до всіх знакових локацій Ужгорода та високий рівень сервісу перетворять вашу подорож у незабутню пригоду.

Приїздіть в Ужгород. Зупиніться в Emigrand Art Hotel і обов'язково прогуляйтеся вечірньою вулицею Корзо, насолодіться її красою та шармом, де історія не в музеях, а просто поруч з нами. Адже вулиця Корзо в Ужгороді - це не просто адреса, це філософія, це відчуття довершеності, це феєрверк вражень і смаків.